Відшкодування шкоди від укусу собаки
Кременецький місцевий центр з надання
безоплатної вторинної правової допомоги
Відшкодування шкоди від укусу собаки
Так сталося, що жоден з нас не застрахований від нападу собаки. В нашій країні досить часто власники агресивних тварин не бажають вдягати на них намордники або взагалі використовувати повідки під час прогулянок, що створює суттєву небезпеку для оточуючих людей. У зв’язку з цим кожен з нас може зіткнутися з потенційною небезпекою нападу собаки та отримати відповідні тілесні ушкодження.
Особа має право вимагати відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок нападу собаки у випадку, якщо мало місце пошкодження її особистого майна (одяг тощо), а також, якщо внаслідок такого нападу їй було завдано каліцтво, інше ушкодження здоров’я.
При укусі собаки, з його власника можна в судовому порядку вимагати відшкодування матеріальної шкоди (компенсація грошових коштів, витрачених на ліки та лікування). Крім того, Ви маєте право вимагати компенсацію у розмірі середньомісячного заробітку, якщо довелося якийсь час знаходиться на лікарняному. Щоб довести і визначити розмір завданої шкоди, доведеться збирати всі чеки за медикаменти і надати лист непрацездатності. «Потерпілому» так само варто звернутися в поліцію, щоб з'ясувати чи не було собаку нацьковано спеціально, чи мав власник корисливий намір у даній ситуації. Співробітники поліції зобов'язані прийняти таку заяву та ретельно перевірити викладені Вами факти про агресивну поведінку тварин і якщо все підтвердиться – притягнути до відповідальності господаря і спонукати його показати тварину ветеринарові для огляду.
Для відшкодування збитків від укусу собаки перш за все потрібно знайти свідків події. Свідком може бути будь-яка людина, хто щось бачив або знає з даного приводу. Дізнайтеся, хто господар собаки, направте йому претензію в письмовому вигляді з повідомленням про вручення, де вкажіть скільки Ви хочете отримати грошей і в які терміни. Претензія в даному випадку не є обов'язковою, але, можливо, що господар тварини сам піде Вам назустріч, і не буде необхідності звертатися до суду, витрачаючи час та кошти на представника. Якщо господар уваги до Вашого прохання не виявив, однозначно необхідно йти до суду, і чим швидше тим краще. Якщо господар собаки не відомий – можна звернутися в поліцію або прокуратуру, для того, щоб його встановили. Якщо поліція не проявить належної уваги до Вашого звернення, такі дії можна оскаржити в прокуратуру. Відразу після події, в будь-якому випадку, факт укусу потрібно зафіксувати в травмпункті, про що отримати довідку. Якщо вам призначені перев'язувальні засоби, ліки, вітаміни та інше – слід всі рецепти і чеки зберегти, щоб потім долучити до справи. Всі медичні документи, амбулаторну карту, всі довідки та виписки з історії хвороби, виписки з журналу реєстрації викликів швидкої допомоги і опис стану відразу після укусу, особливо якщо там були зафіксовані нервовий стрес або шок – також збирайте для залучення до матеріалів справи.
Позовна заява про відшкодування майнової шкоди подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцем проживанням або перебуванням відповідача. За подання позовної заяви у справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки, якщо особі було завдано каліцтво, інше ушкодження здоров’я, позивач звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»).
До позовної заяви, оформленої відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги (напад собаки), наприклад: довідка травмпункту, в якій зафіксовано характер нанесених тілесних ушкоджень і вид наданої медичної допомоги; копія картки звернення за антирабічною допомогою (форма № 045/о); висновок фахівця в галузі судової медицини, що встановлює тяжкість тілесних ушкоджень; копія протоколу про адміністративне правопорушення; квитанції за придбані лікарські препарати, бинти тощо; фото/відео нападу собаки; квитанції за ремонт пошкоджених речей або докази вартості речей; прізвище, ім’я, по батькові, контактні дані свідків тощо.
Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на вiдшкодування моральної шкоди, завданої внаслiдок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фiзичному болю та стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведiнкою щодо неї самої, членiв її сiм'ї чи близьких родичiв;
3) у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку iз знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженнi честi та гiдностi фiзичної особи, а також дiлової репутацiї фiзичної або юридичної особи.
Статтею 1168 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, може бути вiдшкодована одноразово або шляхом здiйснення щомiсячних платежiв. Моральна шкода, завдана смертю фiзичної особи, вiдшкодовується її чоловiковi (дружинi), батькам (усиновлювачам), дiтям (усиновленим), а також особам, якi проживали з нею однiєю сiм'єю.
За підсумками розгляду справи буде винесено рішення суду, де позовні вимоги або задовольнять повністю або в частині, або в їх задоволенні відмовлять. У разі незгоди з рішенням суду – можете оскаржити рішення у вищестоящий суд у передбачені законом терміни. У випадку задоволення Вашого позову, після отримання рішення суду, слід отримати виконавчого листа і вже з ним звертатися у виконавчу службу, де Вам допоможуть стягнути належні Вам кошти у примусовому порядку з особи, яка винна в тому, що Ви були вимушені ці витрати понести.
Набувальна давність, як спосіб набуття права власності
Згідно частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено даним Кодексом. Легалізація інституту набувної давності стала можливою завдяки її введенню в Цивільний кодекс у 2003 році.
Основною особливістю набувної давності є те, що вона врегульовує цивільні відносини які виникають у випадку коли особа володіє певною річчю, а її безпосередній власник в силу певних причин не здійснює ніяких дій щодо її фактичного повернення.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду відповідно до частини 4 статті 344 ЦКУ.
Власність за набувальною давністю щодо земельних ділянок врегульовується відповідно до статті 119 Земельного кодексу України. Дана стаття передбачає, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідно дотримання таких умов:
- майно повинно бути об’єктивно чужим;
- особа повинна бути добросовісним набувачем;
- володіння здійснювалось протягом встановленого строку відкрито та безперервно.
Особливу увагу слід приділити визначенню поняття добросовісного набувача. Відповідно до п. 10 ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” добросовісність набувача презюмується (припускається). Виходячи із частини 5 статті 12 ЦКУ добросовісність особи встановлюється судом.
Важливим також є питання розмежування поняття добросовісності і недобросовісності набувача. На цьому, зокрема, акцентується увага у 4 пункті Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 № 24-150/0/4-13 “Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав”. Вирішуючи питання, пов'язані з розмежуванням добросовісного та недобросовісного набувача, судам слід враховувати положення статті 330 ЦКУ, відповідно до якої на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, набуває право власності добросовісний набувач, якщо відповідно до статті 388 ЦКУ майно не може бути витребуване у нього. Зокрема, відповідно до статті 388 ЦКУ набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.
Навпаки, набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (стаття 390 ЦКУ). Таким чином, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.
Отже, з вище наведеного випливає те, що добросовісний набувач - це особа, яка не знала і фактично не може знати, що вона заволоділа чужою річчю чи майном та довела це у суді. Фактично добросовісність означає чесність особи у їх поведінці, а також прагнення щодо сумлінного захисту цивільних прав та виконання цивільних обов’язків.
Однією із умов встановленою законодавцем для набуття права власності на підставі статті 344 ЦКУ, є відкритість володіння.
Поняття «відкритого володіння» передбачає володіння майном відкрито, не приховуючи факт володіння, і доведення цієї обставини. Однак чинним законодавством не передбачено обов’язку володільця інформувати абсолютно усіх інших осіб про володіння цим майном. Різниця полягає у тому, що особа, набувач, не повинна приховувати самого факту володіння, оскільки у такому випадку виникатиме підозри і сумніви у добросовісності, а отже і у відкритості володіння.
Особливістю у безперервності володіння згідно частини 2 статті 344 ЦКУ є те, що особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Окрім цього строк не переривається також у випадках дарування майна, його оренди чи продажу і у випадку реорганізації юридичної особи яка цим майном володіла, а також у разі втрати майна володільцем не із своєї волі, однак лише за умови повернення такого майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування відповідно до частини 3 статті 344 ЦКУ.
